design
Elmuna.com
Туризм :: АВТОБУСОМ ДО ПРАГИ

Як я вже згадував, потрапити хоч би колись до Відня, було моєю давнішньою мрією. В Чехії я був років 20 тому, та ще раніше, коли, вже за дорослим віком, мав нагоду побувати в цій країні. Іще навіть тоді, коли Чехія була об’єднана із Словаччиною. Мандруючи із сім’єю по країні, на зворотнім шляху до України, заїжджаючи до Братислави, столиці Словаччини, заходив на пагорб, де стоїть стародавній Кремль, і із стисканням в грудях дивився за Дунай в бік Відня, який був розкинутий за кордоном, усього десь кілометрів за 50 від мене. Як тоді хотілося хоч на один день відвідати цю, найчарівнішу столицю в центрі Європи. Та в той час, для мене – пересічного громадянина СРСР, Відень був недосяжним. Якось дізнавшись, що громадяни Чехословаччини мають право, по своїх закордонних паспортах, без візи, без будь якої перешкоди їздити до Австрії, тоді, я по своїй наївності, навіть звертався до Радянської Амбасади в Братиславі, за дозволом на одноденну поїздку до Відня. Звичайно мені було відмовлено, і я міг лише, так би мовити, «облизнутися».

Будучи ще дома, на Україні, отримавши Шенгенівську візу, планував їхати до Відня через Братиславу, вважаючи цей шлях найкоротшим та, відповідно, найдешевшим. Та за ті 20 років, коли я в останнє був в Братиславі, змінилися не лише часи, змінилися й умови. В процесі дослідження різних маршрутів з України до Відня, з’ясувалося, що доцільніше за все було б їхати автобусом через Польщу до Брно, а далі, пересадкою до Відня. От і з’явилася несподівано думка: а чому не заїхати до Праги? Адже це, додатково від Брно, лише якихось 2,5 години часу, та, до того ж, в Чехії у мене були певні, дослідницькі цілі. Так, але чому ця думка не відвідала мене раніше? Тому що, коли я несподівано отримав Шенгенівську візу, то так зрадів, що іншої думки, крім тої, щоб зразу ж прямувати до Відня, і не могло з’явитися.

Та ось, заспокоївся. Але, як бути з візою до Чехії? Я ж навіть не був готовий до такої подорожі. Звернувся до Чеського консульства в Києві, а там, людська черга на тиждень, а ще й місячний термін на видачу візи. Пробився без черги до консультанта. Чудовий чоловік, віку старшого за середній, приділив мені дуже багато часу уваги. Я, на словах, бо при собі ніяких документів, що до Чехії, не мав, всі вдома, в Дніпропетровську, розказав йому про мету своєї подорожі, про свого діда, про те, що похований він в Пільзені, і таке інше. На що консультант пояснив, що я маю право транзитом, без всякого додаткового дозволу, перебувати в Чехії до 5-ти діб, а на про всяк випадок, радив взяти з собою документи що підтверджують поховання свого діда, та інші. А в Празі, порадив звернутися до відповідних служб за продовженням строку перебування.

Так було прийняте моє рішення їхати через Прагу. Може 5-ти діб і вистачить на хоч аби які справи. На декілька днів їду до Львова щоб адаптуватись до подорожі.


…Автобус, української компанії «Infobus», Київ – Прага, саме яким я мав їхати з економічних підстав, як з’ясувалося в передостанній день, на автостанцію у Львові не заїжджає, на станції, про цей рейс нічого не знають, і навіть квитки на цей рейс не продають. Враховуючи такі обставини, треба було замовляти місце в Києві, а у Львові чекати на посадку в умовленому місті…

…Близько 6-ї вечора , група з-десяток пасажирів, вже чекала своєї подорожі. Більшість з них – заробітчани.

Було б диво якби автобус не спізнився. Від’їхали десь о пів на-восьму. А тим часом заробітчани розказували, що заробітком в Чехії задоволені, та мають проблеми з умовами проживання. Наприклад, мешкають в двокімнатній квартирі по шість чоловік в кожній кімнаті, чоловіки та жінки разом. Платять за житло по 2000 чеських крон в місяць, та хазяїн збирається ще підвищити платню до 3000 крон.

Хвилин за сорок ми на прикордонному пункті пропуску з Польщею – Краковець. Перед границею, більш як кілометрова черга різних автомобілів, але наш автобус, на мою думку, за якоюсь домовленістю між державами, минає цю чергу, та в’їжджає прямо до терміналу. Та тут не все так швидко. Щось довго чекаємо. Спочатку проїжджаємо український кордон. Польща. Туалет вже платний – але демократично: хоч за гривні, хоч за злоті. Мені ще терпиться. Десь за північ залишаємо польський термінал. Намагаюся заснути. Мій сусід, здоровенний хлопчина, заробітчанин, який весь час під впливом оковитої, валиться на мене. Отож, доводиться весь час його відштовхувати. В темряві проїжджаємо якісь польські селища. Крізь вікно, біля якого моє сидіння, спостерігаю як минаємо якісь добре доглянуті садиби, хатки….

Як і коли проїхали Польсько – Чеський кордон – не пам’ятаю. Мабуть таки заснув. Прокинувся вже на автовокзалі «Звонаржка» в столиці бувшій Моравії – Брно. Вийшов з автобуса лише розім’яти сідниці. Хвилин за 10 – 15 рушили далі. «Летимо» по Чехії. Під нами сучасний західноєвропейський автобан, ми в сучасному швидкісному пасажирському автобусі. По узбіччі чудові ліси, невисокі гори. На деяких ділянках дороги ліс відгороджений парканом або суцільною дрібною сіткою - рабицею, бо там, в лісі, заповідник і це засоби захисту тварин або птахів від автомобілів.

Технічна зупинка. Зразу ж бігу в кущі, щоб безкоштовно звільнити січовий міхур. За десять хвилин їдемо далі. Іще за годину ми в Празі, на центральному автовокзалі «Флоренц».



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений