design
Elmuna.com
Туризм :: «ГЕРМЕС»

Про вздовж берега, носом до міста та проти течії, на воді, стояла величезна баржа чорного кольору, завдовжки метрів 80, з круглими ілюмінаторами понад ватерлінією. На палубі височіла, на цілий поверх, дерев’яна надбудова з вікнами, і дверима десь посередині цієї надбудови. По берегу, від кам’яних сходів до дверей що в надбудові на баржі, веде асфальтова доріжка, метра два завширшки та огороджена з обох сторін високим, з металевої сітки, парканом.

На паркані встановлений стрічковий транспарант: «Перше загальне об’єднання суден»

На носовій частині баржі, якраз навпроти кам’яних сходин красувалася назва цього «готелю» - «HERMES» - ім’я заступника бурлаків, сина міфічного давньогрецького Найвищого Бога,- Зевса.

З доріжки, до дверей на баржі, був прокладений дерев’яний трап, біля якого вже товпилися люди, загалом чоловік з 20; чоловіки та жінки. Було видно, що ці люди між собою давні знайомі, бо більшість з них, проміж собою про щось голосно гуторили. Двері на баржі були відкриті, але в середину «Гермесу» ніхто не проходив, бо ще не настав час.

Я вирішив протиснутись до входу, щоб з’ясувати, чи мене впустять до нічлігу, і що від мене для цього треба, зовсім не маючи на меті пройти без черги. Вже протиснувсь повз половини черги. Намагаюсь пояснити оточуючим, що мені потрібно лише спитати… Та люд став якось дивно гудіти, мов бджоли, коли до вулика наближається чужа особа. Я ще намагався щось поясняти змішаною, чесько – українською мовою, коли одна, молода, заввишки більш як 2 метри жінка, відштовхнула мене своїм тазом, який у неї був на рівні мого погруддя, та рази в два ширше її плечей, та так, що я знову опинився поза задніми. Таким чином, зрозумівши, що передчасно щось з’ясовувати немає сенсу, вирішив дочекатися черги, тим паче, що люди вже почали заходити.

Заходжу і я. Праворуч стояк прилавка, за яким черговий. Подаю паспорт і 20 крон. Черговий питає ім’я, прізвище, дає якусь записочку, розказує, що всі комунальні зручності тут, на цій палубі, та що о пів на сьому, мушу з усіма речами, до вечора покинути судно. Вказує на сходи, що ведуть в трюм та називає номер каюти. Моя каюта за числом перша. Спускаюсь долу. В сторону носа судна коридор. По обидва боки коридору – каюти. Моя – перша зліва. В кінці коридору, на стільці сидить черговий. Гукає, питає мою записочку, розказує де моє ліжко.

Заходжу в каюту. Розмір приміщення такій, що стане три трьохярусні ліжка, тобто каюта на дев’ять чоловік. Ліжка дерев’яні, кожне заслане синтетичним матрацом та простирадлом і подушкою під наволочкою, з такого ж як і простирадло матеріалу, та поверху ще лежать один на одному, складені простирадло та з грубої вовни чорна ковдра, на якій щось набито німецькою мовою.

Моє місце нижнє в середньому ліжку, під лівим бортом з ілюмінатором.

Тепер спробую змалювати загальний інтер’єр всього «Гермесу», з яким я, звичайно, познайомився не зразу. Адже мені довелося попереночувати поспіль аж одинадцять ночей.

Почну з палубного поверху. Поперед прилавком чергового адміністратора стоїть 30 – ти літровий кип’ятильник з чаєм. Чай не солодкий, але бери скільки душі завгодно. Праворуч та ліворуч коридори, тобто в продовж баржі. В правому та справа, перша каюта - адміністраторська, далі, по обидва боки – теж каюти. В лівому коридорі справ – чоловіча вбиральня з двома входами (вхід та вихід) до загального приміщення, в якому вісім окремих кабінок і стільки ж пісуарів навпроти кожної, через прохід.

Наступна кімната, теж справа, - чоловічі душеві та вмивальники з дзеркалами та з гарячою і холодною водою підведених з центральної частини Праги попід Влтавою. Зліва по коридору ті самі зручності для жінок. Надалі коридор переходить у велику, на усю шир палубної надбудови, залу – їдальню із столами в п’ять рядів та лавками.

До їдальні виходить вікно буфету, де штатний буфетник кожного вечора надасть безкоштовно: або стограмову баночку йогурту (або навіть дві, як бувають зайві), якійсь цукровий батончик, солодкий чай або каву в одноразових пластикових стаканчиках, і таке інше, що може надійти до цього притулку від благодійників. Буфетник, також на прохання, розігріє Ваші особисті харчи у мікрохвильовій пічці.

Із зали–їдальні безпосередньо, теж спускаються сходи до кормового відсіку з каютами. Судно оздоблене гарним галогенним освітленням, та електричним обігрівом на випадок зовнішнього похолодання, адже притулок розрахований на цілорічне функціонування.

«Гермес» розрахований на чисельність мешканців до 250 чоловік, але зараз було поселено не більш 150–ти. Ця ситуація пояснювалася літнім теплим часом, коли багато безхатніх, які взагалі звикли до вуличного життя, віддають перевагу нічлігу, десь «попід воротами», з метою економії коштів, та звільнення від певної дисципліни. Адже на судні весь час чергують штатні, фізично міцні чоловіки, які зовнішнім виглядом і формою одягу нагадують тюремних наглядачів, і найменша непокора до їх вимог може призвести до втрати притулку.

Що до контингенту мешканців, то це переважно люди, що живуть одним днем, більшість з яких ніде не працює, харчуються за рахунок того, що знайдуть на смітнику та продадуть за копійки, або десь щось вкрадуть в якомусь супермаркеті. Адже Чехи народ довірливий, ще з давніх часів виховані на довір’ї. Пригадую, ще з часів війни, коли в дитинстві пощастило там жити, то ми з мамою дивувалися, як це місцеві мешканці залишали свої велосипеди прямо на вулиці, коли заходили до крамниці, або залишали обув у під’їзді, який ніколи не зачинявся, коли переодягали вуличну обув на кімнатну…

Тут, у нічлігу, тепер багато циган і циганок, та просто усякого зброду, але усі мешканці між собою спілкуються доволі чинно. Був один молодий, красивий ,високий, циган, який, коли зустрічав мене, чи то в їдальні, чи то у вмивальні, завжди, якось по дружньому вимовляв по складам та із легкою іронією, одне, мені, а можливо що і йому, зрозуміле слово: «дє-є – ду-у-ш – ка ». Була одна доволі молода, я би сказав, навіть красива жінка, та видно, умовами свого життя занепала. Завжди сумна, як з похмілля, під одним оком великий сінець… Були й інші примітні особи, яких я часто бачив біля станції метро Влтавська, за пивом та з якимись харчами на лавках, побіля вуличних буфетів, коли в вечорі повертався до нічлігу.

Та інколи стрічалися і щиро інтелігентні особистості, яких доля сучасності довела до цього краю. Та завдяки благодійним організаціям, Церкві, Чеській державі, її соціальному устрою та загальній культурі, ці люди не були покинуті на вулиці. З однією такою людиною мені і довелося познайомитися у «Гермесі», за що я вдячний своїй долі, та про це, пізніше…

А сьогодні, я перед сном – поїв, і не голодний, під надійним дахом, заліз спати на свій нижній ярус ліжка. В каюті вже були заняті усі місця, на ліжках лежали люди, яких я й надалі ніколи не бачив в обличчя, бо завжди, коли лягав спати, світло вже було виключене. Це був гурт якихось заробітчан, які вставали раніше за мене, а лягали спати ще коли я мабуть вечеряв. Чув лише їхні голоси, та мови не розумів. З якої, цікаво, вони країни?...

…Свою одежину поклав поруч, прямо на підлогу, а цінні речи, документи та гроші – під подушку… В ранці сусіди почали прокидатися десь о пів на шосту. Піднявся і я. Поголився, помився і т. ін…, щось поїв, і пішов до Центральній міській бібліотеки, щоб доскопіювати технічний підручник свого діда, І. Труби, та ще одну, пізнішу, його наукову працю, надруковану чеською мовою у 1938 році.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений