design
Elmuna.com
Туризм :: «CARITAS» («КАРІТАС»)

Першим поїздом метро я поїхав знову на станцію Пратерштерн в пошуках нічлігу на наступну ніч. Теплий, червневий ранок. За допомогою місцевих мешканців знаходжу Бюро моїх спасителів,–Р-7. Біля дверей, на стіні табличка з зазначенням днів і годин роботи. Вівторок. Початок о 8-00. Зараз близько 7-ї. Повертаюсь на ріг якоїсь вулиці з бульваром, де тільки-но, проходячи мимо, помітив якусь декоративну каменюку, на якій було б зручно присісти, бо лавок поблизу не було й видно. Присів. Розгорнув залишки вчорашньої вечері. Перехожі поглядають на мене здивованим поглядом. Поснідав. 9-та година. Знову підхожу до заповітних дверей. Смикаю. Зачинено. Розумію: це, як і у нас, на Україні – раніше як о 10-ї ніхто не з’явиться, тим паче, що організація благодійна. Повертаюсь на свій камінь. Чекаю, поглядаючи з далечку на двері. 10-та година. Невже ж я не помилився? А іще гірше, якщо і тут треба дотримуватися тези – «не вір написаному». Що тоді? З невір’я починаю нервувати. Дуже хочеться спати. Знову підходжу до дверей. Все вірно, початок роботи о 8-й ранку.

Раптово помічаю на стіні якусь кнопку. Натиснув – двері самі відчинилися.

Невеличка приймальня. Ліворуч, за стойкою сидить молодий парубок. Я німецькою мовою:
– Добрий день.
– Будь ласка, що Ви бажаєте?
– Schlafen… (Спати),- це все, що я був ледве спроможний промовити, бо від втоми, язик майже не ворочався…

Було запитано звідки я, чому приїхав, і які маю документи. Як умів, відповів на запитання та вибачився за погане розуміння німецької. Мені було запропоновано присісти на м’який диван, що стояв поруч, і зачекати, доки мене не запросять в кабінет.

Пам’ятаю – приходили ще різні люди: чоловіки азійської зовнішності, якась втомлена жінка, молоді хлопці з туристичними матрацами. Усіх, як я зрозумів, розподіляли по різних кабінетах для бесіди…

Розбудили мене не раніш як за пів години.

Молода жінка, звали її Альмутх, запросила мене в одну з кімнат, в якій, за комп’ютером вже сиділа, трохи старша за віком, її колега, фрау Маргарита.

Після обоюдного знайомства та з’ясування про мету мого приїзду, було запитання, – який час хочу перебути у Відні?

В свою чергу не проминув запитати і я:
– А скільки я мушу платити?
– Ви, нічого.
Така відповідь фрау Маргарити мене різко пожвавила, навіть, на деякий час пропала втома.
– На один місяць, – наважився висловити, – моїй справі, і цього часу замало.
Було видно, що моя відповідь якось засмутила фрау Маргариту, та за якусь мить те засмучення зникло з її обличчя, і вона промовила, – гаразд.
– А чи є у Вас якісь гроші?
– Так.
– Скільки?
Я відповів як було насправді.
– Оселим Вас в центральній частині міста. Поруч станція метро. Лише, у нас немає окремої кімнати, є на 5 персон.
– Хоч на 10, я звиклий до любих умов, – зрадів я.
– Не хвилюйтеся, вас буде лише троє. До притулку Вас супроводить фрау Альмутх, а на післязавтра о 9-ї раку, ви обов’язково мусите іще сюди приїхати.
– Нема питання.

Моїй радощі не було краю. На дорогу, фрау Маргарита дала мені ще два проїзних талони на усі види транспорту, тобто на трамвай, автобус, метро і поїзд по Відню. По 24 години на кожний талон.

З великими подяками я розпрощався із фрау Маргаритою.

До мого прийдешнього притулку їхали трамваєм разом з фрау Альмутх, як то кажуть, «на перекладних», тобто з пересадкою, так було зручніше ніж прямцем на метро.

Під час переїзду, ми з фрау Альмутх про щось між собою розмовляли, і я, погано знаючи німецьку, інколи використовував російські слова. Раптово, в нашу розмову втрутилась якась жінка, віком років за 40, що сиділа поруч, і зробила переклад на німецьку моє речення. В розмові виявилося, що вона з Росії, вже багато років живе у Відні, і навіть вже встигла придбати німецький акцент. Звуть її пані Джефра. Працює в галантерейній крамниці на вулиці Кумпендорфштрассе, тобто недалечко від мого майбутнього притулку. Назвала адресу свого магазину, і дуже люб’язно запросила завітати до неї на роботу. Ближчим днем я завітав до пані Джефри. Та зустріла мене щиро привітно, розпитала як я влаштувався, і запропонувала, як буде потреба, звертатися до неї за допомогою.

Нажаль, за браком часу, більше я з пані Джефрою не бачився.

За пів години ми з фрау Альмутх були на місті мого «постійного» поселення.

Це був «Vinzenzhaus» («Віденський Дім») міжнародної Греко - Католицької благодійної організації «Caritas» («Карітас»).


Мій, чоловічий притулок для безхатніх, був розташований майже в центрі Відня, на відстані двох станцій метро від Стефанплац, тобто від площі кафедрального Собору Святого Стефана, та іще 5-ти хвилин пішки від метро. Трьох поверховий будинок, біля входу велосипедні стояки.

На першому поверху портьє, адміністратор, кухня, чайна з телевізором та картинами на стінах. До чайної виходить вікно роздачі їжі, двері машинної пральні та праскової, і депо, тобто камера схову.

Є також вихід у власний дворик, вільною від прибудов площею усього метрів до 50-ти, але весь засаджений різнокольоровими квітами та лозами їстівного винограду.

У дворику розташована художня майстерня, в якій фахівці-художники, з числа безхатніх, виконують свої творчі задуми.


На другому поверху житлові кімнати, від 2-х до 5-ти осібних, усі зручності з гарячою і холодною водою, душем, ванною, WC. В необмеженій кількості туалетний та рушниковий (рожевого кольору) папір, мидло, звичайне та рідке, порційне, як треба, то адміністратори дадуть і леза для гоління.

На другому поверсі також є веранда, на якій, в якості декору, висаджені різні овочі: перець, огірки, помідори, квітучий соняшник і т. інше. Стоїть столик та шезлонги. Поверхи поєднані сходами із ажурними чавунними перильцями. Всі кімнати притулку обвішані картинами різних жанрів – від абстракціонізму до класицизму.

В моїй, 5-ти осібній кімнаті, окрім картин і книжних полок на стінах, стоять 5 металевих ліжок, під теплою, незважаючи на літню спеку, ковдрою. Біля кожної журнальний столик і нічна бра. Свіжовипрана та відпрасована білизна, разом з рушником, які змінюються кожного дня, незалежно від того, чи ночував хтось на цьому ліжку, чи воно пустувало. Два розкриті вікна, що зашторені портьєрами, як і веранда виходять в бік сусіднього двору, розташованого на пагорбі, та вже на рівні другого поверху. Відень, як і Київ, майже увесь на пагорбах.

Сусідський дворик також увесь порослий деревами і зеленими кущами в яких містяться шпаки та якісь співучі птахи, що будять кожного ранку своїм цвіріньканням крізь відкриті вікна. Стіни сусідніх будинків обліплені лозами культурного винограду. Райський куточок!

На внутрішній стороні двері моїй кімнати вивішена інструкція до мешканців. Наведу лише ті рядки, що як на мою думку, є головними:

«Ласкаво просимо до Віденської оселі «Карітас».
У приймальні для безхатніх погодьте, чи цілком ви згодні із наступним:
Дисципліна – Розпорядок
Спроможність мешкати: з понеділка по п’ятницю: з 17-00 до 8-00;
в суботу, неділю, Святкові дні з 12-00 до 9-00;
Харчування: з понеділка по п’ятницю – сніданок з 7-30 до 8-00 в чайній;
– вечеря о 19-00 в їдальні (3-й поверх);
в суботу, неділю, Святкові дні
– сніданок з 8-30 до 9-00 в чайній;
– обід з 13-00 в їдальні;
– вечеря з 19-00 в їдальні;

 

Заборона до входу: з понеділка по четвер – з 23-00 в п’ятницю, суботу та особливі дні – з 24-00;

Нічний спокій – з 22-00 до 7-00. В цей час будь-якому порушенню спокою – кладеться край. Абсолютно заборонено паління. За паління у спальному приміщенні – негайне витурення з притулку разом із особистими речами. Абсолютно заборонено вживання або зберігання алкоголю та наркотиків.

У разі утримання серед особистих речей зброї (вогнепальної та холодної), вживання алкоголю, перебування в алкогольному (більше від 0,8%) або в наркотичному стані, вияв погроз – негайне, без попередження, примусове, разом з особистими речами, витурення з притулку.

Особисті речі, до 2-х місць, можна зберігати в ДЕПО. За зберігання речей при собі, «Caritas» ніякої відповідальності на себе не бере.

Працівники та працівниці «Caritas» зобов’язані виконувати вимоги цієї інструкції».

В притулку усі приміщення розташовані в край компактно та використовуються гранично раціонально. Найбільш цікаве приміщення – це столова, що на 3-му поверсі. Велика кімната, близько 8х8 метрів, яка одночасно поєднує в собі декілька функцій. Умовно поділена на дві частини: їдальню та куточок для культурного відпочинку.

При вході журнальний столик, поруч та біля стін м’які крісла, диван. Праворуч, також біля стіни, шкапа з книгами, телевізором та музикальним центром.

Більша частина кімнати пристосована під їдальню. В її середині стоять столи на 4-5 персон, вкриті скатертинами. Це обідня, в якій одночасно харчуються до 25-ти чоловік. Посудні мийниці з гарячою та холодною водою, кухонний стіл, три холодильника, мікрохвильова піч, посудні шкапи. Усе обладнання нове, вишукане. Вікна за портьєрами, стіни обвішані картинами та квітами, підлога оздоблена пластиком. Треба зазначити, що австрійці, зокрема Віденське врядування, на чолі з Бургомістром-соціалістом, герром Міхаелем Хеуплем, на культурний розвиток своїх співгромадян, засобів не жалкують.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений