design
Elmuna.com
Туризм :: ДВОРИК В ПРИТУЛКУ. ФРАУ ІРИНА. ОТТО

Не можу не згадати про дворик у притулку, який чудово використовується як альтанка в літню спеку. Цей дворик, який на усю шир притулку, тобто, метрів 30 завширшки, заглиблюється всього метрів на 5-6, аж до кам’яної стіни, яка височить до рівня вікон другого поверху. За цією стіною, що утримує грунт сусіднього двору, зелений, доглянутий палісадник, в кущах якого гніздяться птахи, які в ранку гарно співають, підказуючи що вже зійшло сонечко. Сам дворик з обох боків забудований якимись приміщеннями до рівня другого поверху. На даху лівого – веранда із столиками та шезлонгами, за якими мешканці, у вільний час, можуть посидіти, попити каву, попалити, погомоніти між собою. Але ця веранда, переважний час дня, під яскравим палючим сонцем.

З права у дворику також прибудова, в якій розміщена мистецька майстерня. Залишається вільною площа, десь 10х5 метрів, та майже уся вона в зелені виноградних лоз, які в’ються по всіх стінах, та в квітах. За круглим столиком, в літню спеку, можна посидіти в тіні, в затишку, бо туди сонце не дістає.


Одного вихідного дня, черговим адміністратором була фрау Ірина. Чудова, симпатична, скромна та виважена, років 35-ти за віком, жінка, яка мені дуже подобалася. Вона запросила мене до морозива з кавою за цей столик, і я мав нагоду побувати в гурту доброзичливих, міцних та фізично розвинутих, працьовитих людей, яким колись в чомусь не поталанило в житті, але вони вирішили своєчасно порвати з минулими негараздами, і тепер, терпляче, самі вирішують свою долю.

Я також отримав можливість заглянути в художню майстерню, в якій один з присутніх малює свої твори. Все що я міг того разу, то сфотографував.

Нажаль, не знаючи мови, не розумів про що люди говорили. Біля дверей художньої майстерні встановлена, гарно мальована табличка наступного тексту:

Kreativ – Werkstatt
„Es gibt nichts Gutes, außer man tutes“
Zum Gedenken an auseren Förderer
Komm. – Rat Sven Berlage gestiftet von
meinen Freunden, dem EVVA WERK und
dem Rotary Club Wien Schönbrunn.

Майстерня – Творчості
«Коли недобре – треба діяти»
На згадку про нашого мецената
Голови Ради Свена Берлаги який заснував
з моїми друзями, «ЄВВА ВЕРК» та
Ротари Клуб – Віденський Шенбрунн.

Фірменні знаки: „EVVA“ та „Rotary International“.

 

Тепер, що до меню та асортименту харчування в притулку:

На сніданок, кухар виставляє на віконце роздачі, в необмеженій кількості, сірий хліб та вершковий маргарин, мармелад, цукор, термоси із завареним чаєм або з кавою або з какао із молоком. День на день не приходиться. Буває, що в додаток ще й свіжовипечені або розігріті білі булочки або пампушки в цукровій пудрі, а ще й сосиски. Молоко в пакетах, якщо до какао, але вже обмежено. Та завжди, якось всім усього вистачало. Ніхто ніколи голодним чайну не покидав. Столи за собою вбирають самі безхатні.

До обіду, (у вихідні та Святкові дні), та на вечерю, перед тим, як мешканці запрошуються до їжі, на столах вже розставлені: відповідний сервізний посуд – глибокі тарілки на блюдечках, високі нарізні півлітрові бокали, ложки, виделки, ножі, на загальних підносах нарізаний хліб, салатниці з салатом, великі графини із якімсь охолодженим фруктовим соком, за частим – померанцевим, вазочки з маслом (можливо що з маргарином, але якісним на смак), і з мармеладом.

З кухні, що на першому поверху, рівно у зазначений розкладом час, два кремезних чергових, з числа безхатніх, приносять у великих кухонних ємностях з нержавіючої сталі, різні обідні страви. В одній каструлі якійсь гарнір – чи-то свіжо зварені макарони, чи-то картопля, чи-то якась каша. В другій каструлі що-небудь м’ясне: або великі сардельки, або мисливські сосиски, або шматки відварної шинки, або просто шматки вареного або смаженого свіжого м’яса. Був, якось, грибний соус, з білих грибів, або тертий твердий сир, чи молоте варене м’ясо до макаронів по-флотськи, і т. інше. Але ніколи страви не повторювалися. До обіду обов’язково подавався салат із свіжої капусти або з огірків, (з помідорів – рідко), сіль та спеції, які вже попередньо були виставлені на столах. Одного разу, був навіть десерт із свіжих кавунів. Кожному по скибочці.

Коли усі сіли до столу, хтось з безхатніх, в супроводі адміністратора, на кухонному візку розвозять страви, і кладуть кожному в його тарілку порцію гарніру та не менш як грамів по 150 м’ясного. Фруктовим соком, салатом, та усім іншим, що стоїть на столі, кожен обслуговує себе сам. Адміністратор сідає їсти разом із усіма присутніми. Взагалі, за кожною трапезою завжди присутній хтось з персоналу притулку.

Коли людина поїла, її питають, чи хоче іще додатку, і, як треба, то додають іще таку ж порцію.

За цілий місяць свого перебування в притулку, жодного непорозуміння серед його мешканців, я навіть не помітив. Що кидалось в очі, так це, відсутність за їжею, в поведінці мешканців, притаманної українцям, жвавості. Усі сиділи якісь серйозні, на їх обличчях не видко було навіть посмішок. За столом велися розмови, але доволі тихо, спокійно, без помітних емоцій.

Після обіду, обтерши рота паперовою салфеткою, кожен мив пособі посуд. За тим, хто хотів, залишався дивитись телевізор, читати газети чи журнали, або таке інше…

Як для мене, то це був курорт!

Що до чайної, яка на 1-му поверху, то вона використовується ще й як приміщення для часу культурного відпочинку вуличним безхатнім, котрих, з тих чи інших причин, умови нічлігу в притулку не влаштовують.

Ці люди можуть навіть гуртом посидіти в чайній з 17-ої до 23-ї години, подивитись телевізор, безкоштовно щось попоїсти, попити каву, поспілкуватися між собою в порядних умовах.

Щодо контингенту постійних мешканців притулку, то, як мені відомо, це були люди доволі пристойної поведінки, літні люди, ті, хто за станом свого здоров’я тимчасово був позбавлений працездатності, люди, які втратили житло після відбування примусового позбавлення волі та стали на шлях виправлення, молоді люди, які легально приїхали до Австрії на працевлаштування, та їм аналогічні.

Можна захоплюватися не лише відношенням австрійського суспільства до своїх малозабезпечених та безхатніх співгромадян, а й вихованістю працівників притулку, що виявлялося в їх благочинному реагуванні до своїх підзахисних та підопічних.

«Caritas» залишив по собі у мене спогади, не гірші ніж соціальний санаторій «Ветеран» в місті Алушта, що в Криму.

Як до мене, то умови мого перебування були наступні: перш за все, черговий адміністратор, яким в той день був молодий, симпатичний чоловік, герр Стефан, на підставі оформленого в Р-7 направлення, зареєстрував мене у своїй книзі обліку і надав відповідне ліжко. В перший день мені було надане право відпочити, скільки було потрібно.

Після відпочину, пішов на першу прогулянку, подивитися на Кірху, що на вулиці Маріагільфер-Гюртель, яку, побачивши з вікна трамваю, коли їхавши разом з фрейлін Альмутх до притулку, дуже мені сподобалась своєю архітектурою. Це все що я встиг за цей день.

Коли повернувся, то в моїй кімнаті, що на 5 персон, крім мене був іще лише один чоловік. Познайомились. Його звали Отто. Згодом, він дещо розказав про себе: йому 42 роки. Був час, коли він пиячив, і, як наслідок, ноги почали гонгренозувати. Зараз може ледве пересуватися. Лікується, ходить на процедури кожний день. Алкоголь більше не вживає, і вирішив більш ніколи не вживати, бо інакше лікарі прогнозують ампутацію обох ніг.

Близився час вечері. Коли я піднявся на 3-й поверх до їдальні, там вже були люди, чоловік з 20, усі цілком пристойного вигляду. Хтось дивився телевізор, хтось переглядав журнали, хтось про щось розказував, а хтось слухав. На обідніх столах вже були розставлені сервізні прилади…

Рівно о 7-й вечора, як я вже згадував, двоє здоровенних чолов’яги, заносять аж понад плечима по величезній каструлі з якоюсь стравою, і ставлять їх на спеціальний візок для посуду.

Всі відвідувачі їдальні, доречи, майже усі теж міцної статури (відрізнялися лише я і Отто), переходять за обідні столи.

З’являється адміністратор, і разом з одним із помічників, підвозять візок з каструлями до кожного столу, і розкладають їжу кожному по тарілках.

На цей раз в глибоку тарілку був накладений грибний, з печериць, соус, а до салатниць, із свіжих овочів салат. Напоєм був, охолоджений, (стояла червнева спека), померанцевий сік.

Коли накладена в тарілку порція соусу була з’їдена, то кожен з бажаючих міг вже самостійно підійти до відповідної каструлі, і докласти собі в тарілку за своєю потребою…

Після вечері я спустився до своєї кімнати і ліг спати.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений