design
Elmuna.com
Туризм :: СПІВМЕШКАНЦІ КІМНАТИ У ВІНЦЕНЦХАУСІ

Перечекавши негоду близько години, рушив «до дому» на вечерю. Там мене чекала смачна, як від кращих ресторанів, інакше не висловишся, різноманітна з овочів, м’яса, хліба, десерту, їжа…

Повернувся до своєї кімнати, що поверхом нижче. В кімнаті, на той вечір, нас було вже троє. Окрім Отто поселився ще один чоловік, близько мого віку, худорлявий, мав родичів десь в Тіролії, в адміністративному центрі Західної Австрії – Інзбруку. За два дні потому, він покинув притулок, і подався додому.

Після вечері, погуторивши із співмешканцями, яким порозказував про себе, чому приїхав, та чим приймався весь день, втомлений, міцно заснув…

З часом, мешканці моєї кімнати, поступово змінювалися. Отто переселили в кімнату на дві персони, але я з ним і надалі товаришував, якщо можна так сказати, то до самого кінця свого перебування в притулку. Інколи когось поселяли лише на одну ніч. Були й літні люди, були й молоді.

Одного дня, вже за тиждень до мого «прощання» з Віднем, поселився молодий, 24-х річний, симпатичний, доброзичливий парубок з Туреччині, який добре знав німецьку мову, на ім’я Фуат (Fuat ). Потрапив до Австрії, задля влаштування на роботу, способом фіктивного шлюбу із жінкою яка колись перебувала на відпочинку в Туреччині. На батьківщині гідної роботи не мав. В вечорі наступного дня розказував, що вже увесь день працював. Роботу знайшов швидко, не кваліфіковану, погодинну. Працедавець надав певний обсяг, оцінивши на 6 годин, по 8 Євро за годину. Усі наступні дні, як тільки-но повертався о 5-й годині дня, зразу ж лягав спати. На вечерю доводилося бідолаху розбуджувати…



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений