design
Elmuna.com
Туризм :: АРХІВ МІСТА ТА КРАЇНИ. НАУКОВЕЦЬ ГРИГОР МЕРКЕЛЬ

По виходу з метро, уздовж вулиці побачив низку, майже однакових, дивовижних за архітектурою, незвичних на око, схожих на середньовічні фортеці, споруд. Будівлі виглядали у формі багатогранних башт, заввишки метрів по 40, та такого ж діаметру, з червоної цегли, з вікнами різних форм та розміру, розташованих по колу на п’яти ярусах. В нижніх ярусах були отвори для входу. Верх увінчували декоративні стовпчики. Про вздовж вулиці що ліворуч, таких веж було аж чотири. Протилежна сторона вулиці була забудована сучасними супермаркетами. В кінці вулиці маячили споруди давньої заводської будівлі з цегляними димовими трубами якогось підприємства. До першої башти, з боку вулиці, був ніби приліплений, іще дивовижніший, 22-х поверховий, сучасний висотний будинок, ломаної по висоті форми. Нижня третина цієї споруди була схилена в бік башти, а верхня, вища за башту, нахилена в протилежну сторону, тобто, ніби намагалася впасти на вулицю. Згодом, у Віденському Архітектурному Центрі, я дізнався, що це архітектура за стилем деконструктивізму, який декілька років тому, практикувала якась молодіжна, міжнародна організація архітекторів.

Споруди такого ж стилю, у Відні є іще. Мені особисто довелося бачити ще одну – у вигляді величезного океанського лайнера, ніс якого, що завдовжки метрів 50, ніби був піднятий гребенем хвилі і навіс в повітрі над водою.

Архів знаходився десь вкінці вулиці, як мені вказали перехожі. Тож, я пройшов повз усіх цих веж, аж до останньої, четвертої, біля якої побачив відповідний покажчик, що на автомобільному в’їзді під цю башту. Поверхом вище, за сходами, були й двері з домофоном, та вони були зачинені. Тиснути на кнопку я не наважувався, бо не знав, на який поверх мені треба, та соромився своєї німецької мови. На моє щастя виходить якась жінка, за якою я й прошмигнув до приміщення. На свою несподіванку опинився в лабіринті коридорів. Блукаючи, потрапив до ліфту. Натиснувши на якусь кнопку, опинився в підземних гаражах. Щоб когось питати як звідси вибратися до архіву, знову таки не наважився, щоб не запідозрили мене як гаражного злодія.

Врешті, я по якихось сходах дістався першого поверху близь якогось невеличкого вестибулю з якого коридор вивів мене до ліфтового закутку в якому, великими літерами було написано: «Stadt und Landesarchiv». Біля кнопок було помічено, що архів знаходиться на 3-му та на 4-му поверхах. Влучно вибрав 4-й. Потрапив куди слід. За просторим вестибулем, навколо лише скляні двері. За першою, ліворуч – скляна відгороджена кімната адміністратора, праворуч – кімната схову особистих речей. Прямо іще скляні двері – до читальної зали.

Після мого відрекомендування та пояснень, що відбулися з великими труднощами, фрау адміністратор, врешті зрозуміла, що я хочу знайти якісь (з тих що є в архіві), документи про свого діда, Івана Трубу і його товаришів – Дмитра Дорошенка та інших. Адміністратор покликала співробітника архіву і пояснила що треба.

Високий на зріст, спортивної статури, чорнявий, з короткою зачіскою, з короткою борідкою та вусами, в світлих брюках та в білій шведки на випуск, він проводив мене до кімнати схову особистих речей з персональними шафками. Та несподівано для мене з’ясувалося, що для того, щоб скористатися шафою треба мати 2 Євро. Та мені шкода стало втрачати такі гроші лише заради шафи схову. Я розумів, що для австрійців 2 Євро це не гроші, але, як для мене, українського пересічного пенсіонера, це півтора десятка гривень, на які, в той час у Відні, можна було купити лише десяток яєць, а на Батьківщині, як найменш, то в п’ятеро більше. І я збрехав, що не маю 2-х Євро. Тоді співробітник, на моє здивування, запропонував мені покласти свої речи в кімнаті адміністратора, на що я із задоволенням погодився. Потім проводив мене до читальної зали.

Про себе думаю – яка чутлива людина.

Згодом дізнався, що ці 2 Євро повинні були б бути однією монетою, з тим, щоб, коли я забирав свої речі із шафки, вони б мені повернулися. Справа в тому, що в замку дверці кожної шафки стирчить ключик до якого прикріплена бірка з номером шафи, і Ви не зможете зачинити замок і відповідно витягти з дверці ключик, доки не вкинете в спеціальний монетник монету в 2 Євро, які потрібні лише для того, щоб Ви не затягли з собою цей ключик, коли заберете свої речі. Коли Ви забираєте свої речі, то монетка, після повертання ключа на відкриття дверці, знову викочується до Вас, але ключик, вийняти з дверці вже не можливо. От така маненька хитрість – винахід.

А мені стало соромно…

В залі стояли шафи з мікрофільмами та столи з фільмоскопами. Я мав самостійно відбирати, необхідні мені фільмокопії що на скляних пластівцях, та їх опрацьовувати.

Не знаю, чи було в тих картотеках будь що для мене цікаве, але, за браком часу та за практично незнанням німецької мови, за короткий час, я нічого не знайшов. Сам науковий співробітник архіву, звали його Грегор Меркель (Gregor Merkel), за 15 – 20 хвилин приніс мені ксерокопії поліцейських карток, на декого з тих осіб, про яких я запрошував відомості. Це фактичні, коротенькі біографії, необхідні при реєстрації в поліції.

Іще, на мою зацікавленість про однотипні дивовижні споруди, в одній з яких розміщений архів, герр Меркель приніс мені копії сторінок якогось словника німецькою мовою, на слово Gaslaternen (Світильний газ), де я знайшов відповідь про походження цих цікавих споруд, схожих на середньовікові фортеці. Це в минулому були газгольдери газового заводу, на 100 000 куб. м. кожний, побудовані в середині позаминулого століття. Такі газові сховища були побудовані в різних районах Відня.

Оскільки сучасна технологія зберігання газу суттєво змінилася, то необхідність в таких резервуарах, як в недоцільних, відпала, але, оскільки самі споруди мають безсумнівно велику, як архітектурну так і історичну цінність, то її стіни стали використовувати як визначну пам’ятку, а їх пустоти використані під споруди архіву та величезного, з усіма атрибутами, супермаркету, із шикарним рестораном з фонтаном, з оркестровим, виставковим, танцювальним сценами. Усі чотири башти вкриті скляними куполами та пов’язані між собою переходами, а окрім того мають галерейний перехід, на рівні 3-го поверху до супермаркету на протилежній стороні вулиці.

Щиро подякував Григора Меркеля та попрощавшись з ним, я попрямував на подальші свої мандри.

Спустившись ліфтом до низу, я пройшов крізь усю інфраструктуру обслуговування супермаркету, і вийшов на вулицю аж біля входу в метро. При виході, на тротуарі, як технічна та історична пам’ятка, встановлений великій газовий клапан – засовка, що використовувався більш як 150 літ тому.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений