design
Elmuna.com
Туризм :: ВІДЕНСЬКИЙ АРСЕНАЛ

В подальшому плані на цей день, було відвідання Віденського Арсеналу, розташованого близько Südbаhnhof (Південного залізничного вокзалу), поза чудовим Швейцарським сквером Schweizer Garten. Арсенал я запам’ятав ще з літа 1944 року, близь якого був розташований наш перший концтабір, в який тоді, я з мамою, був вивезений органами гестапо з Пільзеня.

Арсенал – це комплекс цегляних будівель на прямокутній площі, близько квадратного кілометра, переважно багатоповерхових, міцної споруди, які своєю архітектурою нагадують середньовікові Замки. Зараз там Воєнно-історичний музей та різні установи і організації.

А в той час, як тоді казали, американці наносили масовані авіаційні бомбардування по Відню. Коли сирени сповіщали Alarm (тревогу),- попередження авіа нальоту саме на Відень (а це вже були 12 послідовних виючих гудків сирени після попереджувальних трьохкратних, які викликали жах в моїй психіці), то мешканці табору мали право покидати його територію і тікати десь поодаль, бо поруч був не лише Арсенал, а й залізниця, по яких скидалися бомби в першу чергу. До бомбосховищ концтаборців не пускали, але люди мусили повернутися до табору не пізніше як за годину після відбою. Тож, ми з мамою тікали поза край міста, і вешталися проміж дачних ділянок і хаток, де піднімали з землі, як попадалося, якесь яблучко. Після нальоту поверталися до свого бараку.

Пам’ятаю, як одного разу поверталися про вздовж Арсеналу. Раптово, ліворуч, за невисоким кам’яним парканом, побачили палаючий будинок. З вікон виривалося чорно-червоне полум’я, а проміж будинком і парканом іще щось палало, а з цього багаття, розриваючись, вилітали стрілкові набої, гільзи та кулі які летіли через паркан та падали аж на дорогу, вже засипану розірваними набоями. Пожежні гасили багаття з брандспойту. Хтось кричав на нас щоб ми зупинилися й не шли далі та поверталися назад. Але ми, мабуть дуже запізнювалися, і мама зі мною, пригинаючись і притиснувшись ближче до паркану, пробігли під вогнем свистячих, понад головою, вибухаючих боєприпасів.


Я знайшов цю ділянку тодішньої подорожі. Паркану вже не було, а метрів за 30 від того місця, збереглися облуплені від розривів стіни 3-х поверхової будівлі, яка й досі знаходиться в стані реставрації. Територія перед фасадом цього будинку вже підготовлена під реставраційно-будівельний майданчик, обгороджений тимчасовою металевою решіткою. І це за 63 роки після бомбового руйнування. Багато ще ведеться реставраційних робіт в столиці Австрії – Відні. Видно, що не дуже австрійський уряд має шикувати своїм бюджетом, але ж, в той самий час, підтягнувши пасиком свій поперек, суттєво допоміг своїм остарбайтерам та їх родинам із східних країн, зокрема українцям. Таке вже мають шляхетне виховання. Треба віддати їм належне.

Походивши по проміж споруд Арсеналу, сфотографувавши, та лише помилувавшись класицизмом архітектури, бо, нажаль, на більше не мав ні часу ні вільних коштів, попрямував до «своєї хати». Вже була шоста година по полудню. На вечерю запізнюватися не можна, там не чекають, тим паче, що на вечері, як завжди, мене очікувало що-небудь смачненьке.


По дорозі на метро, біля Південного вокзалу (Südbahnhof), в далечі, за протилежною стороною вулиці, як дивитись по діагоналі за перехрестя, помітив якійсь чудовий палац світлого забарвлення, до якого вирішив ще повернутися, але колись, іншим разом.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений