design
Elmuna.com
Туризм :: ВІДЕНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Відвідав Віденський Університет, із надією знайти якісь переклади на українську мову свого діда І.Труби, в бібліотеці на кафедрі словістики інституту Східноєвропейської Історії, яку очолює професор, доктор наук Андреас Капплер. Спочатку я знайшов головний корпус, що на Карл – Луегер – Рінг.


За вестибулем, великий Венеціанський дворик, по периметру оточений колонадою, за якою, під арочними склепіннями відкриті галереї із портретними скульптурами, бюстами, або самими головами постатей видатних вчених.


Підлога в галереях вкрита полірованим кольоровим гранітом, інкрустованим візерунками. Дворик озеленений високими липами, та в середині дворика встановлена чиясь головна, скульптурна постать.

На жаль, для більш ретельного огляду, я не мав часу. Повернувшись до вестибулю я взяв у портьє, вже роздрукований, кольоровий план розташування інших науково-учбових приміщень Віденського Університету, в тому числі і Інституту Східноєвропейської Історії, який розміщений за декілька кварталів, разом з іншими інститутами на Альсерштрассе, в так званому університетському Кемпінгу.


Це університетське містечко розташоване у переважно двоповерхових будівлях, збудованих у 1777 році Імператором Святої Римської Імперії, сином Імператриці Марії Терези – Йосифом ІІ-м, (1741 - 1790), які були призначені, як не помиляюсь, воєнним госпіталем. До речи, у 1944 – 1945 роках, тут також був розміщений госпіталь. На високих дахах, вкритих у ті часи сірою черепицею, були намальовані великі червоні хрести, щоб пілотам бомбардувальників було видно, куди не можна скидати бомби.


Містечко має з десяток двориків з проходами між собою крізь арочні брами. Квітники, газони, кущі, дерева, басейни, кафетерії, лавки для відпочинку. В центральному дворику, на гранітному п’єдесталі пам’ятник Йосифу ІІ на увесь зріст. В містечку розміщено близько двох десятків інститутів, в яких вивчають різні країни Світу: – Америку; Північну, Західну та Східну Європу; Південну та Східну Азію; Африку; Індоністику. Є також інститути Історії Мистецтва та Музикознавства, Медичної Етики. Окрім перелічених Інститутів, на кожній сімейній групі мов, є своя бібліотека – таких з десяток.

У двориках багато людей. Відпочивають, як на лавках, так і прямо на зелених газонах. П’ють різні напої… Стоїть липнева спека…

На лавочку на яку присів відпочити, поряд зі мною, сідають дві дівчинки. Чую російську мову. Коли я втрутився в розмову, то перш за все, почувши знайомі слова, дівчатка дуже здивувалися. З’ясувалося, що вони студентки, здається 2-го курсу, москвички. Якого інституту – не пам’ятаю.

Взагалі у Відні можна, прямо на вулицях, зустріти чимало слов’яномовних громадян, та переважно москвичів. Зустрічав цілу групу, чоловік десять, – якась делегація. Це в мій перший день у Відні, коли ночував на Вестбангофі. Тоді відчувалося, що хлопці за кордоном дозволили собі «розслабитися».

На Стефанплаці зустрічав якогось, середнього віку чоловіка, щось дуже знайомого обличчям, схожого на шансоньє Сюткіна. Той під’їхав на таксі прямо до Собору, який я тільки-но налаштувався сфотографувати, виліз з автівки якраз навпроти мене, перегородивши ракурс, і наказав водію, російською мовою, його зачекати, а сам, разом із чоловіком і жінкою, які, як було видно, його супроводжували, не звертаючи на мене ніякої уваги, пішли оглядати визначеності Площі. Уся трійка мала доволі пристойний зовнішній вигляд.

Та я не витримав такого нахабства. Російською мовою зробив якесь зауваження, і додав: – Певно Ви з Москви?!

Чоловік, що супроводжував «туриста», вибачився перед мною, і попросив таксиста проїхати за ними далі.

Так само, інколи і я ловлю себе на не зовсім етичній поведінці, і, відповідно, собі роблю зауваження.

А ось інший, задля порівняння, один характерний, вже для західних європейців, приклад:

Знайомлячись із Віднем, я намагався засвідчити себе на фоні тих чи інших визначних пам’ятках. Але, оскільки в своїх мандрах, я знаходився переважно на самоті, то сфотографувати себе просив будь кого з перехожих.

Одного разу, я вибрав собі за другий план чудову ажурну браму, що до міського Скверу Імператора Франца Йосифа І-го. Вибрав ракурс, і чекаю коли хтось з’явиться на допомогу, бо був ранковий час і людей на вулиці майже не було. Раптово, в бік моєї брами, доволі швидко, іде якась молода жінка. Звертаюся до неї майже в притул, із заздалегідь заученою фразою, німецькою мовою: « Будьте ласкаві, фрау (або герр, якщо до чоловіка), зробіть мені одну фотографію». За звичай, та людина, до якої я звертаюсь, зразу ж, бере у мене фотоапарат, і задовольняє моє прохання. Та цього разу, жінка, нібито, навіть не звернула на мене уваги, і пробігла повз мене. Я вже почав очами шукати когось іншого. Але жінка, проскочивши іще кроків 10-15, зупинилася, видно що отямилася від своїх думок-проблем, і повернувшись до мене, запропонувала зробити те що я просив. Звичайно я вибачився, і щиро подякував її за люб’язність.

Як загальну кількість фотографій, що я зробив за ту подорож, то вона налічила за 2000. Це між іншим.

А тепер повернуся до Інституту Історії Східної Європи.

Із паном професором Андреасем Каппелером, зустрітися не довелося. Були літні канікули і пан професор був у відпустці за межами країни, а вийти до роботи мав саме наступного дня після мого від’їзду з Відня, який обмежувався терміном візи. Тому я залишив герру Андреасу Каппелеру, через секретаря кафедри, свого листа, в якому розповідав про мету свого перебування у Відні, та із проханням повідомити, якщо у нього є якісь відомості про літературну діяльність Івана Труби. На то, згодом, пан професор відповів мені через Інтернет, що він особисто такої інформації не має, але порадив до кого можна звернутися у Києві, в Інституті Археографії НАН України, назвавши певні прізвища.

– Ці люди теж цікавляться проблемою емігрантів з України у Відні, і не раз тут працювали, – написав герр Андреас Каппелер.

Та мій візит до Інституту Історії Східної Європи, як вже часто траплялося, не став марним, хоч і не за прямою метою. Справа в тому, що в моєму фотоапараті карта пам’яті, на той час, була вже майже заповнена, і потребувала звільнення від інформації, що я вже робив у Празі. Але тепер, знову, її вільна ємність добігала кінця. Щоб перенести з карти пам’яті інформацію до іншого носія у фото ательє, то, як для мене, це коштувало б доволі дорого – 6 Євро.

Мені допомогла секретар пана професора, фрау Губер, хоч ця операція і відібрала у неї чимало часу, який в Австрії цінується за дорого. Звичайно, я був їй дуже вдячний.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений