design
Elmuna.com
Туризм :: ПРО ПІДГОТОВКУ ДО ЗАКОРДОННОЇ ПОДОРОЖІ З УКРАЇНИ. ЦЕРКОВ СВЯТОЇ ВАРВАРИ

Перед тим як податися у подорож до Відня, я досліджував різні житлові варіанти за кордоном. Мені був би достатнім лише дах над головою, бо коштів хоч на будь який готель я не мав, тому, більш – менш реальну надію покладав на якусь благодійну допомогу, наприклад з боку церкви, та як для мене, то будь якої конфесії, хоч я людина не церковна але намагаюся дотримуватись християнської моралі, вважаю себе православним християнином, бо був хрещеним, а пращури мої, не менш як з десятого покоління – теж православні.

До кого я тільки не звертався! У Дніпропетровську – до о. Ярослава у Преображенському Соборі – отримав адресу Єпископа Віденського та Австрійського Іларіона, на тому і все. До Митрополита Іринія – благословив на успіх. І за те щире спасибі. До Блаженнішого митрополита Київського і Всієй України, Володимира, з котрим зустрівся на подвір’ї Києво-Печерської Лаври, біля його оселі. Та Блаженніший лише запитав, чи може мені потрібні гроші? До Настоятеля Польського Костелу в Києві, Владики Ярослава – той, за тиждень, щиро відповів, що зв’язувався з Віднем, а там сказали, що могли б влаштувати на житло лише, якби я був священнослужителем. Крім того, через Інтернет, за допомогою Вченого Секретаря Інституту Археографії НАН України, пана Буріма Дмитра Васильовича, та окремо, від імені Української Всесвітньої Координаційної Ради, за підписом Голови її Секретаріату, пані Лідії Кононко, зверталися до Прелату Греко-Католицької Центральної Парафії, пана доктора Олександра Остгейма-Дзеровича, та відповіді ми не отримали. Згодом, вже проїздом за кордон, звертався до багатьох церковних служителів у Львові та Празі, і хоч безпосередньо, в рішенні проблеми допомогти мені ніхто не зміг, та я усім, до кого звертався, буду завжди щиро вдячний, бо впевнений, що ці люди також щиро бажали мені успіхів в моїй справі, і знаю, що навіть молилися за моє благополуччя.

Отже, вже перебуваючи у Відні, влаштувавшись за допомогою благодійної організації «Карітас» («Caritas»), за умовами не гіршими ніж в Алуштинському курорті «Ветеран», я вирішив відвідати Центральний Офіс Української Греко – Католицької Церкви Святої Варвари, щоб висловити вибачення за турбування та хоч з’ясувати, чи отримував Прелат наші запити. (Доречи, «Caritаs» отримує також благодійність і від Греко-Католицької Церкви ).


На третьому поверсі мене зустріла Секретар Церкви, яка веде усі справи Прелата, пані Тетяна Даннік. Струнка, смуглява жінка, віком, десь років під п’ятдесят. Спілкувалися українською. Хоч, попередньо відрекомендувавшись, я додав, що вже дуже гарно влаштувався, та на мої запитання пані Тетяна відповіла, як мені здалося, доволі сухо, що пан Олександр хворіє, а давати відповіді немає кому. А як хочу піти до Церкви, то будьте ласкаві. Назвала адресу (це недалечко), і додала дні і години її служби.

І ось я на Рімергассе (Riemergasse) 1/11, поруч із самою Церквою Святої Варвари, але двері, що за вестибулем, зачинені, бо на той час, згідно розкладу, літургія не відбувалася.

Церква в доволі тісному провулку, так що по висоті не вміщається в кадр фотографії. Зовнішнє, ніби вписана проміж високих чотирьохповерхових житлових будинків, але вища за суміжні, та з готичним шпилем зверху. Завширшки церква не більш як метрів десять, із входом посередині. Праворуч від входу, на круглій колоні з рожевого граніту, бронзовий бюст Івана Франка у вишиванці, а на самій колоні овальна бронзова дощечка з візерунками, на якій напис німецькою мовою: «Іван Франко. Український письменник і Філософ. 1856 - 1916».

У вестибулі Церкви встановлені ще два меморіали присвячені славетним українцям:

– Бронзова дошка із портретом у лавровому вінку над лірою, на якій написано німецькою та українською мовами: «Український композитор та диригент Андрій Гнатишин. Працював при цій Церкви з 1931 по 1995 р. р. »;

– Дошка чеканної роботи із портретним бюстом Василя Вишиваного (1895 - 1948) та тризубцем. Від Ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга – Лотрінгера: «В пам’ять замученому за волю України. 1998 ». Трохи нижче іще жовта табличка з наступним підписом:

«…Що залишається після нас?
Хотілося б вдячності людей
За наше перебуття на цій землі.
Отож, від вдячних українців.
Ю Костенко.»

Є на церкві і дошка оповіщень, на якій, окрім розкладу служби, не забуто і про українську кухню. Цікаве, наприклад, таке оголошення (морфологія тексту в оригіналі):

«Якщо Ви соскучили за смаком української горілочки з перцем і Вам так хочеться закусити маринованим помідором…
…Може у вас немає часу приготувати коханому борщ, а Ваші друзі з нетерпінням чекають на канапки зі справжніми латвійськими шпротами…
…Вам так хочеться до кави ковток вірменського коньяку або рижського бальзаму і смачних цукерок, то завітайте до нас!!!».
«Leto Market» (Додається адреса).

Є й інші оповіщення в яких пропонується житло.

Іншим днем я прийшов загодя перед тим, як повинна була початися служба.

Того місяця службу проводили три священики, в тому числі і мій земляк, о. Олег Ковтун, про якого мені говорили ще в Празі, в одній з Греко-Католицьких Церков, що десь поблизу Карлового Мосту, і радили за допомогою по житлу, звертатися саме до нього.

З’ясувалося, що о. Олеже, мій земляк, з Кривого Рогу, молодий, років 35-ти, дуже симпатична та товариська людина. Обіцяв поцікавитися серед прихожан, чи не чув хто про Івана Трубу.

Приход Церкви складає близько 200 чоловік, а всього у Відні близько 2000 Українців.

Нажаль, за той час, що мені залишилося бути у Відні, нічого для мене цікавого, стосовно І. Труби з’ясувати не вдалося.



Besucherzahler myspace com
счетчик посещений